Онтологія Котарбінського

Основою метафізичних досліджень Котарбінського послужила онтологія Лесьневского. Ідеї онтології Лесьневского, засвоєні Котарбінським, викладаються останнім у Елементи теорії пізнання, формальної логіки і методології наук . Зокрема, Котарбінський розкриває мотиви, якими керуючись числення імен Лесьневского було названо онтологією. Ця назва була вибрано Лесьневскім свідомо, оскільки однією з мети онтології була формалізація основних законів буття. Своє звернення до онтології Лесьневского Котарбінський пояснює так: Для числення імен ми маємо намір взяти за систему основу Лесьневского, відому нам з рукопису і представлену до уваги широкого кола слухачів у вигляді лекцій, бо, на нашу думку, це найбільш зріла, найбільш природна і найбільш практична у застосуваннях система числення імен серед відомих нам систем. При цьому вона найтіснішим чином повязана з традиційною арістотелівської формальної логіки, поліпшенням та розширенням якої вона є, хоча з іншого боку, вона являє собою кінцевий пункт спроб побудови числення імен на території логістики .

Складена з двох категорій теорія імен, як правило, призначена для вираження двукатегоріальной онтології. У разі теорії імен з однією категорією, представленою аксіомою онтології Лесьневского можна очікувати, що вона буде повязана з однокатегоріальной онтологією. У онтології Лесьневского якраз і має місце така ситуація, продиктована номіналізм її автора. Однак Лесьневскій нічого не говорить про природу існуючих в світі речей світлі своєї онтології. Одне лише відомо: його предмети - це індивідуальні предмети, одиничні. Чи можна сказати, що Онтологія Лесьневского є формальною онтологією в номіналістіческой версії. Онтологія ж Котарбінського є чимось великим, оскільки говорить про те, чому суть індивіди. Згідно Котарбінського - це речі. Тому свою концепцію онтології назвав Котарбінський реізмом.

Реізм виник у результаті сумнівів Котарбінського в існуванні властивості. Використовуючи Онтологія Лесьневского важко було прийняти, що відношення властивості і предмету, ним володіє, є відношенням частини до цілого. Відношення частини й цілого в онтологічному сенсі передбачає однорідність категорій частини й цілого, тоді як предмет і властивість такими не є, бо належать до різних категорій.

Першою роботою Котарбінського реізма в напрямку стала критика існування ідеальних предметів. Котарбінський виділяє в різних онтологіях ряд таких предметів як роди, види, властивості, відношення, вигадане буття і проводить аналіз, метою якого було показати, що немає підстави для визнання їх існування. Особливо ретельно Котарбінський розбирає аргумент, що, як він зізнається, запозичив у Лесьневского . Припустимо, що ми використовуємо для визначення загальний термін P із урахуванням десігната імені N таким чином, що P володіє тими і лише тими властивостями, які спільні всім десігнатам імені N. Наприклад, коли P є людиною взагалі, то P володіє тими і лише тими властивостями, які спільні всім людям. Припустимо, що x є одним з десігнатов імені N. Це індивідуальний предмет і він повинен володіти деяким притаманним тільки йому якістю, що виділяють його серед інших десігнатов імені N. Хай такою буде властивість с. Розглянемо інший десігнат імені N, наприклад предмет x1. Згідно з припущенням x1 не має властивість с, оскільки вона притаманна предмету x. Отже, предмет x1 може бути охарактеризовано і тим, що він не має властивість с. Однак відсутність властивості с також є властивістю, наприклад, з1. Виникає питання, чи має предмет, названий загальним терміном P, властивість с? Припустимо, що володіє. Однак це припущення веде до суперечності, оскільки відповідно до визначення P володіє тільки тими властивостями, які спільні всім десігнатам імені N, а властивість з притаманна тільки предмету x. Тоді треба прийняти, що P не має властивість с. Тому P може бути охарактеризовано і таким чином, що воно не має властивість с, тобто має властивість з1. Підставою для цього висновку служить закон виключеного третє: для довільної властивості с і якого-небудь предмету P, P має властивість с, або P не має с. Але властивість з1 також не є загальним всім десігнатам імені N, бо їм не має предмет x. Отже, приймаючи, що P володіє властивістю з1, ми також приходимо до протиріччя. Кінець кінцем протиріччя виникає як у припущенні того, що загальний термін P має властивість с, так і в припущенні, що цією властивістю він не володіє. Тому можна зробити висновок, що визначення спільного терміну, прийняте спочатку, веде до протиріччя. Котарбінський бачить, що має місце протиріччя залежить від прийнятого визначення загального терміну, але вважає, що інші відомі йому дефініції не ясні і ще в меншій мірі можуть служити підставою для аналізу існування ідеальних предметів.

Онтологічний реізм. Реізм, званий пізніше Котарбінським конкретізмом , викладено у «елементи» (1929), а також в численних статтях більш пізнього походження. У початковому періоді реізм розвивався одночасно в двох площинах - онтологічної і семантичній, але пізніше Котарбінський став розрізняти реізм в сенсі онтологічному і сенсі семантичному.

Онтологічний реізм сформований двома твердженнями:

(Р1) всякий предмет є річ;

(Р2) жоден предмет не є станом, або відношення, або властивість.

Затвердження (Р1) позитивно і каже, що якщо щось предметом є, то воно є і річчю. Твердження (Р2) негативно, тобто в ньому заперечують існування станів, відносин і властивостей, тобто сутностей, що представляються, як правило, загальними термінами. Спільно (Р1) і (Р2) стверджують існування тільки речей речей і, однак (Р2) застосовується в кожній онтології, яка має справу з речами і ще «щось». Крім того обидва твердження сформульовані в мові онтології Лесьневского, тобто з припущенням, що звязка «є» має т.зв. основне значення, яке визначається аксіомою онтології Лесьневского. У онтології ні визначення речі, але є дефініції предмету і існування, сформульовані наступним чином:

(Д1) для кожного А, А є предмет = df для деякого x, А є x.

(Д2) для кожного А, існує А = df для певного x, x є О.

(Д1) стверджує, що А є предметом тоді і тільки тоді, коли А є що-будь, а (Д2) - що А існує тоді і тільки тоді, коли дещо є А.

Використовуючи парафразу (Р1) можна переформулювати наступним чином:

(Р1а), для всякого А, якщо А є предмет у сенсі онтології Лесьневского, то А есть річ.

Використовуючи (Д1) отримаємо:

(Р1б), для всякого А, якщо для деякого x, А є x, то А есть річ.

У такий спосіб, (Р1б) стверджує, що коли А є що-небудь, то А є вещь. Звернемо увагу на оборот «для деякого x, А є x». Він значить тільки те, що можна підібрати таке імя x, що А є x. Пропозицію «А є x» є одиничним пропозицією онтології Лесьневского і істинно за умови, що А - одиничне імя. Звідси виходить, що є А річ тоді і тільки тоді, коли А є індивідуальним предметом.

Згідно з (Р1) і (Р2) існують речі і тільки речі. Дефініція (Д2) дозволяє стверджувати, що А есть річ тоді і тільки тоді, коли для деякого x, x є А. Таким чином, А є річ тоді і тільки тоді, коли якийсь індивідуальний предмет є одним з А. А це має місце тоді, коли це індивідуальний предмет x є єдиним А, або ж коли кого-А багато, або ж А є комплекс, що складається з індивідуальних предметів.

Вважав Котарбінський речі тілами, тобто буттям, що має часові та просторові характеристики. Можливо, це рішення було вмотивоване ідеями Лесьневского і перш за все мереологіческім поняттям класу. Адже індивідуальним предметом Котарбінський вважає не лише одиничний предмет, але також і агрегат, складений з таких одиничних предметів, тобто клас у мереологіческом значенні.

Котарбінський услід за Лесьневскім приймав існування мереологіческіх множин, а не дистрибутивних. Він вважав, що визначення речей що тел узгоджується з мереологіческім тлумаченням безлічі. Однак з онтології Лесьневского теза соматизмами не слід, оскільки є інші теорії частин і цілого, приміром, теорія Гуссерля. Пізніше Котарбінський підсилив тезу соматизмами до т.зв. пансоматізма, тобто цілком виразніше висловився через існування тіл і лише тел.

Семантичний реізм. Реізм в семантичної версії - це теорія мови. Критерієм побудови цієї версії реізма є розрізнення дійсних імен та уявних. Досить нагадати, що Котарбінський визначає імена як вирази, які можна використовувати в якості іменної частини присудка в сенсі онтології Лесьневского. Він не приймає традиційного розподілу імен на власні імена і прикметники. Використовувана їм дефініція носить характер синтаксичний і з неї безпосередньо не слід до чого відносяться імена. Котарбінський навів також дефініцію, яка має семантичний характер: імена - це такі вирази, які можуть бути такими, що підлягають або присудком пропозицій, які говорять про речі або особистостей.

Аналіз цього визначення передбачає перш за все аналіз використовуваних термінів. Котарбінський розрізняє т.зв. мнимі імена або ономатоіди, які хоч і є в граматичному значенні іменами, або краще сказати - іменними виразами, але співвідносяться не з речами (особи Котарбінський вважає речами особливого роду), але з ідеальними предметами, наприклад, властивостями, відношеннями, подіями. Справа в тому, що уявне імя співвідноситься з ідеальними предметами і це співвіднесення також здається, уявне, оскільки в онтологічному реізме ідеальним речей немає місця. Прикладами ономатоідов є виразу «белизна», «властивість», «ставлення». Принцип реістіческой семантики говорить, що речення з уявними іменами осмислено тоді і тільки тоді, коли воно перекладається в речення, що містить як іменних виразів дійсні імена, тобто імена справжніх речей. Цей принцип служить підставою для створення правил перекладу. Наприклад, речення «білизна притаманна снігу» перекладається у пропозиція "сніг білий», речення «Яна і Петра звязує відношення старшинства» переходить в речення «Ян старше Петра». Поодинокі і індивідуальні імена вдається без зусиль трактувати як дійсні імена (імена реальних обєктів); це ж відноситься і до імен сукупностей. Але постає проблема інтерпретації загальних імен в якості дійсних назв. У такому випадку на допомогу приходить онтологія Лесьневского, оскільки пропозиція "сніг білий» можна тлумачити як «кожна порція снігу є одним з білих предметів», а ця остання - вислів про речі. У такий спосіб, логічний присудок, традиційно виражається прикметником, вдається трактувати як імя речі.

Якщо розглянути пропозицію «білизна - це властивість», то не вдається безпосередньо перетворити цю пропозицію у вислів про конкретний предметі (конкретний) і тим більше не вдається переформулювати цю пропозицію у вислів про речі в сенсі Котарбінського. Ономатоіди є не просто порожніми іменами, оскільки ці останні можуть виступати в одиничних пропозиціях Онтології Лесьневского. Адже пусті імена співвідносяться з речами, правда не існуючими, і онтологія Лесьневского, як і реізм, дозволяють використовувати таких імен, як спосіб мовлення, тоді як відповідні уявним іменам речі взагалі не можуть існувати в силу онтології, яка визначається логікою, в даному випадку - аксіомою онтології Лесьневского.

Згідно Котарбінського, пропозиція Z володіє буквальним смислом тоді і тільки тоді, коли воно складається з логічних констант і дійсних імен. Пропозицію Z володіє непрямим або переносним змістом тоді і тільки тоді, коли воно не має буквального сенсу, але його вдається перетворити в речення, що має буквальне значення. Пропозицію Z безглуздо тоді і тільки тоді, коли його не вдається перетворити в речення з прямим або буквальним смислом. Порожні імена - це такі вирази, які можуть входити в речення, що володіють буквальним змістом, тоді як уявні імена - це такі вирази, які можуть входити виключно в речення, що мають непрямий (скорочено-замінює) сенс, або ж в речення, взагалі позбавлені сенсу . У такий спосіб, безліч порожніх імен і безліч уявних імен не перетинаються. Очевидно, що порожнє імя в уявленні Котарбінського і порожнє імя в традиційному сенсі - це не одне і те ж, оскільки, наприклад, імя «множина всіх множин» - це порожнє імя в традиційному смислі, але згідно Котарбінського - це уявне імя (якщо термін «безліч» дистрибутивному розуміти в значенні, тобто як імя деяких ідеальних предметів). Є практичний критерій, що дозволяє відрізняти пусті імена в сенсі Котарбінського від уявних імен. А саме, кожне пусте імя, приміром, «син бездітної матері», «кентавр» є комбінацією дійсних імен або рівнозначні такої комбінації, тоді як уявні імена цією умовою не задовольняють.

Безліч пропозицій в буквальному сенсі можна назвати основним реістіческім мовою, а саме це безліч спільно з усіма пропозиціями в скорочено-замінюючому вигляді (що допускає переклад у визначеному вище сенсі) - розширеним реістіческім мовою. Семантичне правило Котарбінського наказує використовувати у філософії і науці лише розширений реістіческій мову, що у звязку з принципом перекладного пропозицій у скороченій формі означає редуціруемость мови філософії і науки до основного реістіческому мови.