Функції наукового знання і науки

Наукове знання виконує функції опису, пояснення, розуміння, перед оповіді.

Опис - функція наукового знання й етап наукового дослідження, що полягає у фіксації даних експерименту або спостереження з

допомогою певної системи позначень, прийнятих в даній науці (звичайну мову, штучну мову - символи, графіки і

тощо).

Види опису - емпіричне опис: результат переробки чуттєвого матеріалу в форми висловлювань; теоретичний опис - логічний відтворення суттєвих звязків і відносин обєктів.

Пояснення - функція наукового знання, що складається в розкритті сутності досліджуваного обєкта, вона здійснюється шляхом показу того, що пояснюється обєкт підпорядковується певному закону.У науці широко використовується форма пояснення, що полягає у встановленні причин, генетичних, функціональних, субстанціональних звязків.

Пояснити явище - значить виявити лежить в його основі сутність, розкрити його причини, внутрішню структуру, функції, виявити його субстанціональні підстави. Пояснення є мета наукового знання, що розкривається завдяки побудові теорії. Картина досліджуваної реальності виступає для кожної науки в якості свого роду універсальної схеми пояснення.

Пояснення передбачає опис обєкта і грунтується на ньому.

Пояснення проводиться через наочні образи або через математичний опис. Між тим, мова йде по суті про якісне поясненні (через наочний образ) і в кількісному (через математичний опис).

Важливо підкреслити, що: 1) пояснення повинно відповідати досвідченим фактами (принцип наблюдаемості); 2) пояснення повинно припускати терпимість по відношенню до інших пояснень розглянутого кола фактів, він не повинен претендувати на єдиність і винятковість (принцип толерантності); 3) пояснення повинно бути максимально простим (принцип простоти); 4) пояснення повинно відповідати тенденції до обєднання всіх отриманих раніше знань (принцип єдності картини світу).

У структурі пояснення необхідно виділити два аспекти: власне пояснення та його обгрунтування. Перший аспект може бути вичерпаний однією гіпотезою - припущенням, яке пояснює досліджуваний факт. Другий аспект полягає в обгрунтуванні цього припущення, що вимагає надання гіпотезі правдоподібності, прийнятності, повязаності з системою попереднього знання. При цьому можливий вихід за межі даної науки. Так, при обгрунтуванні деяких фізичних фактів або їх групи може виникнути необхідність у філософському або математичному обгрунтуванні. Залучення філософських або математичних аргументів дозволяє звязати пояснюється факт з системою попереднього знання.

Візьмемо, наприклад, такий факт: кожен електрон в атомі має власний набір квантових чисел. Перший рівень пояснення - гіпотеза ad hoc - Принцип Паулі, що забороняє перебування в атомі більше одного електрона з певним набором квантових чисел.Але ця гіпотеза викликає не менше здивування, ніж факт, тому що це просто формулювання закону, але не обгрунтоване пояснення. Потім пояснення цього факту було піднято на більш високий рівень: гіпотеза була обгрунтовано математичними міркуваннями щодо симетрії. Тим самим пояснюється факт був включений у систему знань. Але тепер потрібно пояснити симетрії, для чого слід залучити міркування ширшого, філософського характеру.

Не завжди окремий факт, навіть пояснень, безболісно включається в систему знань. Наскільки сильно факт суперечить системі, настільки ймовірна зміна теорії. Перша причина перегляду або зміни деякої фізичної теорії, писав М. Планк в статті «Нові шляхи фізичного пізнання», майже завжди породжується відкриттям одного або декількох фактів, які не входять в рамки теорії.

Таким чином, пояснення як дослідна процедура веде не тільки до виявлення суті факту і включення його в існуючу систему знань, але часом і до реконструкції теоретичної системи.

Однією з важливих функцій наукового знання є розуміння.

Розуміння - притаманна свідомості форма освоєння дійсності, яка означає розкриття і відтворення смислового змісту предмета.Це процес вироблення, освоєння сенсів і значень людиною.

У науці розуміння передбачає використання спеціальних методологічних правил і постає як інтерпретація.Типовими видами науково-теоретичного розуміння є:

• розуміння минулих епох (історична розуміння);

• інтерпретація інокультурних символів і метафор, переклад і тлумачення інших текстів (філософське розуміння);

• розуміння інших форм життя, культурних норм і цінностей (розуміння в соціально-антропологічних дослідженнях);

• розуміння мікрообєктів та інтерпретація формалізмів наукових теорій (розуміння у природознавстві).

Розвиток розуміння походить від «попереднього розуміння», що задає сенс розуміння предмета як цілого, до аналізу його частин і досягненню більш глибокого і повного розуміння, в якому сенс цілого підтверджується змістом частин, а зміст частин - цілого глуздом.

Особливості філософського осмислення функцій і механізмів розуміння, в тім числі й наукового розуміння, представлені в сучасній герменевтиці (Г. Гадамер), яка розглядається не тільки як методологія наук про дух, але і як універсальна філософія нашого времені61. Вона покликана дати відповідь на основоположний філософське питання: як можливо розуміння навколишнього світу? Як у цьому розумінні втілюється істина буття? Герменевтикою багато зроблено для прояснення процесу розуміння. Зокрема, вона показала обмеженість натуралістичних, механістичних моделі пояснення і розуміння, привернула увагу до проблем тлумачення і розуміння, представила розуміння як процес існування пізнає, що діє і оцінює людини, виявила його комплексний характер і т.п.

Крім опису, пояснення й розуміння реальності наукове знання завжди прагне виконувати функцію передбачення.

Попередня сказання -- обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи та суспільства або про явища, невідомих в даний час, але піддаються виявленню, заснованому на відкритих наукою законах розвитку природи та суспільства.

Прогнозування - один з видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив якогось явища. Найчастіше використовуються такі методи прогнозування як екстраполяція, моделювання, експертиза, історична аналогія, прогнозні сценарії.

Крім цього, наука як соціальний інститут виконує проективно-конструкторську, соціокультурних, соціально-перетворювальну (безпосередня продуктивна сила) функції.

Проективно-конструкторська функція науки повязана зі створенням якісно нових технологій. Найчастіше вона виконується технічними науками.

Соціокультурна функція науки виявляється при розробці масштабних планів соціального, економічного, культурного розвитку, заснованих на її методи і результати.

Соціально-перетворююча функція науки виявляється в тому, що її результати виступають безпосередньою продуктивною силою суспільства, найважливішим фактором економічного розвитку.