Головна Філософія науки Методи і форми наукового пізнання Поняття методу та методології наукового пізнання

Поняття методу та методології наукового пізнання

Наукове знання не зявляється і не розвивається саме по собі, воно вирабати ється завдяки певним зусиллям людей, зайнятих у сфері виробництва наукових ідей. Усвідомлення цього факту і необхідність якось унормувати і порядок активність науково-дослідницької думки, вьивіть найбільш оптимальні її варіанти і послужило стимулом для виникнення вчення про метод-методології.

Таке вчення стало інтенсивно розвиватися в Новий час. Правильний метод, на думку передових умов того часу, покликана бути орієнтиром в русі думки до істинного знання, очищеного від спотворених, деформуючих впливів і перешкод, причини яких кореняться в можливих дефектах самого процесах пізнання або в некритичному сприйнятті традицій або авторитетів (пригадаємо вчення Ф. Бекона про "ідолів").

Ф. Бекон порівнював метод з ліхтарем, який висвітлює шлях. Вченої, який не має правильного методу, він уподібнював подорожньому, що бреде у темряві й навпомацки відшукувати собі дорогу. Бекон влучно зауважив, що навіть кульгавий, що йде по дорозі, випереджає того, хто тікає по бездоріжжю. Р. Декарт виклав своє розуміння методу наступним чином: "Під методом,-писав він, - я розумію точні й прості правила, суворе дотримання яких ... без зайвої витрати розумових сил, але поступово і невпинно збільшуючи знання, сприяє тому, що розум досягає істинного пізнання всього, що йому доступно ". І.П. Павлов писав, що при хорошому методі і не дуже талановитий чоловік може зробити багато. А при поганому методі і геніальна людина буде працювати даремно і не отримати цінних, точних даних.

К. Ясперс писав, що будь-яка справжня наука являє собою знання, що включає в себе знання про методи і межі цієї науки. Якщо ж покладаються на результати науки самі по собі поза їх звязку з методами, за допомогою яких вони досягнуті, то це не що інше, як забобон або сурогат справжньої віри.

Одна з основних завдань методологічного аналізу - вивчення пропохожденія, сутності, ефективність та інших характеристик методів пізнання, визначення можливостей і меж застосування тих або інших методів пізнавальної діяльності. Методологія по суті визначає стратегію наукового пізнання.

Метод - сукупність прийомів і операцій пізнавального освоєння дійсності спираються на закономірності досліджуваного обєкта.Метод - це система принципів, вимог, правил, керуючись якими дослідник може досягти поставленої мети.

Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в якій послідовності здійснювати ті чи інші дії для вирішення тих чи інших завдань. Метод спирається на теорію (по суті, це теорія, застосована для отримання нових знань).

При всій відмінності і різноманітті методів вони можуть бути розділені на кілька основних груп:

Загальні, філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До їх числа традиційно зараховують метафізичний і діалектичний метод. У XX ст. сталі активно розроблятися феноменологічний, герменевтична та ін філософські методи.

Загально-методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність їх від загальних методів в тому, що знаходять застосування вони не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на завершальній і т.д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій вияв і переломлення вимоги загальних методів.

Приватні або спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії чи фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.

Зрештою, особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми та способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, приватної проблеми. Вибір вірної методики - важлива умова успіху дослідження.

Метод сам по собі ще не визначає успіху в пізнанні тих чи інших сторін матеріальної дійсності. Важливо ще вміння правильно застосовувати науковий метод у процесі пізнання. Якщо скористатися образним порівнянням академіка П.Л. Капіци, то науковий метод «як би є скрипкою Страдіваріуса, найдосконалішою з скрипок, але щоб на ній грати, треба бути музикантом і знати музику. Без цього вона буде також фальшивити, як і звичайна скрипка ».

Будь-який метод наукового пізнання має кілька аспектів: обєктивно-змістовний, операціональні, аксіологічний.Обєктивно-змістовний аспект методу обумовлений предметом пізнання через теорію. Так наприклад, метод спектрального аналізу спирається на теорію спектрів. Операційний аспект методу - система принципів, прийомів, правил, якими необхідно керуватися у процесі дослідження - залежить вже не тільки і не стільки від обєкта скільки від субєкта, його компетентності та здатності перекласти відповідну теорію в систему принципів і правил дослідження. Аксіологічний аспект методу - складають такі його властивості як ефективність, надійність і т.п. На цій основі дослідник може вибрати з групи од-нопорядкових методів найбільш ефективний з його точки зору для даного

дослідження. Поєднання предмета і методу, їх органічність є необхідною умовою успіху наукового дослідження.

«Анархістська» епістемологія П. Фейєрабенда заперечує можливість існування універсального методу пізнання. Він стверджує, що вчені повинні керуватися принципом «все дозволено». Дотримання методу, з його точки зору, несумісне з творчою мисленням. Фейєрабенд відстоює позицію теоретичного і методологічного плюралізму: існує, стверджує він, безліч рівноправних типів знання і це сприяє зростанню знання та розвитку особистості.