Головна Філософія науки Аксіологічні проблеми сучасної науки Ціннісні орієнтації вченого: різноманіття особистісних мотивацій і ціннісних орієнтації

Ціннісні орієнтації вченого: різноманіття особистісних мотивацій і ціннісних орієнтації

Ціннісні орієнтації вченого спираються на цінності наукового позна ня як особливого виду діяльності (когнітивні цінності) і на цінності, яким керується вчений як особистість (екзистенційні та соціальні цінності).

Традиційно головна когнітивна цінність науки - істина (обєктивний, доведений знання). І до недавнього часу вчені були переконані, що етика науки полягає в дотриманні таких норм наукової діяльності як чистота проведення експерименту, наукова сумлінність у теоретичних дослідженнях, негативне ставлення до плагіату, високий професіоналізм, безкорислива пошук і відстоювання істини.

Сенс дотримання цих норм в тому, що у прагненні до істини учений не повинен рахуватися ні зі своїми симпатіями і антипатіями, ні з якими б то не було іншими привхідним обставинами. Широко відомо, наприклад, вислів Арістотеля: «Платон мені друг, але істина дорожча». Багато подвижники в науці не зрікалися своїх переконань перед лицем найважчих випробувань і навіть смерті - Дж. Бруно та ін.) Як зазначає в цьому звязку норвезька філософ Г. Скірбекк, будучи діяльністю, спрямованою на пошук істини, наука регулюється нормами: «шукай правду», «уникай нісенітниці», «висловлюйся ясно», «намагайся перевіряти свої гіпотези як можна більш грунтовно». Приблизно так виглядають формулювання цих внутрішніх норм науки.

Норми наукової етики рідко формулюються у вигляді специфічних переліків та кодексів. Однак відомі спроби виявлення, опису й аналізу цих норм. Найбільш популярна в цьому відношенні концепція англійського соціолога науки Р. Мертона, представлена в роботі «Нормативна структура науки» (1942 р.). У ній Р. Мертон дає опис етосу науки, що розуміється їм як комплекс цінностей і норм, що відтворюють від покоління до покоління вчених і які є обовязковими для людини науки.З точки зору Р. Мертона, норми науки будуються навколо чотирьох основних цінностей:

універсалізм - переконаність у тому, що вивчені наукою природні явища протікають всюди однаково і істинність наукових тверджень повинна оцінюватися незалежно від віку, статі, раси, авторитету, звань тих, хто їх формулює. Наука, отже, внутрішньо демократічна270;

спільність - наукове знання повинна вільно ставати загальним надбанням;

безкорисливість - стимулом діяльності вченого є шукати істини вільною від міркувань особистої вигоди (слави, грошової винагороди тощо);

скептицизм організований - повага до попередників і критичне ставлення до їх результатів.

Ці соціальні норми складають основу професійної діяльності вчених та їх поведінки (т.з. «етос науки»). Їх вчений засвоює в ході своєї підготовки професійної. І коли вже пізнання регулюється нормами, нехай навіть нормами пізнавальними і методологічними, слідування їм або нехтування ними виступає і як акт морального вибору, який передбачає відповідальність вченого перед своїми колегами і перед науковою спільнотою, тобто його професійну відповідальність.

Зроблений Р. Мертоном аналіз цінностей і норм науки неодноразово піддавався критиці, не завжди, втім, обгрунтованою. Наголошувалося, зокрема, абстрактність запропонованих Р. Мертоном цінностей, і те, що у своєму реальному діяльності вчені нерідко порушують їх, не зазнаючи при цьому осуд з боку колег. Багато в чому під впливом цієї критики Р. Мертон знову звернувся до проблеми етосу науки в 1965 р. в роботі «Амбівалентність вченого".У ній він відзначив наявність протилежно спрямованих нормативних вимог, тобто норм і «контрнорм», на які орієнтуються вчені у своїй діяльності. Суперечливість цих вимог призводить до того, що вчений нерідко виявляється в стані амбівалентності, невизначеності стосовно них.

Наприклад, йому слід якомога швидше робити свої результати доступними для колег, він повинен бути сприйнятливим по відношенню до нових ідей, від нього потрібно знати все що відносяться до сфери його інтересів роботи попередників і сучасників. Разом з тим він повинен ретельно перевірити ці результати перед їх публікацією, не повинен сліпо підкорятися інтелектуальної моді; його ерудиція не повинна придушувати самостійність мислення вченого. Таким чином, вчений може й повинен проявляти певну гнучкість, що оскільки нормативно-ціннісна структура науки не є жорсткою. І тим не менше наявність норм і цінностей (хай не саме цих, але в чомусь схожих з ними за змістом і за способом дії) дуже важливо для самоорганізації наукового співтовариства.

Зрозуміло, в тих випадках, коли порушення цих норм очевидно, результат просто не буде заслуговувати серйозного ставлення. Нерідко, однак, перевірка вимагає як мінімум повторення дослідження, що немислимо стосовно до кожного результату. З цієї точки зору стає зрозумілою контролююча функція таких елементів наукової роботи, як опис методики експерименту або теоретико-методологічне обгрунтування дослідження. Підготовленого спеціаліста цих відомостей зазвичай буває достатньо для того, щоб судити про те, наскільки серйозна робота. З іншого боку, і сам дослідник, адресуючись до колег, має право претендувати на їх неупереджене та обєктивне думку з приводу що повідомляється їм результату.

У класичній науці, епіцентром якої, як уже було сказано, був абстрактний ідеал самоцінною істини, наукова істина та етичні цінності (екзистенційні та соціальні цінності) були розділені непрохідною межею. Концепція «етичної нейтральності» науки стала чи не догмою позитивістським орієнтованої філософії науки, в якій розмежовується контекст відкриття та обгрунтування, і контекст пізнання і застосування. З позицій здорового глузду науки ясно, що закони природи, виражені математичними рівняннями, самі формалізму мови науки абсолютно незалежні від пристрастей, які вирували з приводу їх пошуку та обгрунтування, від субєктивних смаків і афектації теоретиків. Знання, опредмечена в знаково-семіотичних структурах, перебуває «по той бік добра і зла», тому що відображає обєктивний стан, незалежну ні від людини, ні від людства. Все ніби так. Але ж наука це не тільки фіксація видобутого знання, але й процес живий продуктивної діяльності людини. Не враховувати соціальне й антропологічно-особистісний вимір пізнання сучасна наука не може. Інакше людська особистість неминуче постане як гарматно-інстру-ментальний виконавець безособової волі якогось абсолютного субєкта, природа якого абсолютно незрозуміла і ірраціональна.

У формуванні типу особистості вченого, його поведінкових і ментальних навичок беруть участь ціннісні орієнтації тієї чи іншої епохи. Вчений поділяє основні цінності яка виростила його культури - гуманізм, повага до особистості, служіння суспільству, демократичне право кожної людини на свободу вибору, право на життя і т. д.

Так наприклад, виникнення механістичного природознавства в XVII ст. характеризується розривом з цінностями традиційно-патріархальними. Народження механістичній дослідницької програми нерозривно повязане з етикою, народженої жорсткою і чужою всякої сентиментальності епохою ранніх буржуазних революцій. Вона характеризується байдужістю до проблем добра і зла в їх традиційному розумінні та орієнтацією на індивідуальний пошук особистого покликання, особистого сенсу буття, знаків особистої обраності у рамках професійної діяльності. І цей «фаустівська» дух байдужості традиційної моралі до миру "цінностей Гретхен» пронизує програму механіцизму. Нові ціннісні орієнтації знаходять «своє найбільш повне втілення як раз на природничо-наукової спрямованості мислення (але не у власне гуманітарному знанні, яке довго залишалося реліктом середньовічної концепції людини)».

Особливістю сучасного, що формується стилю наукового мислення можна вважати визнання принципової неусувними ціннісної основи пізнання. Так, у біології знаходить теоретичний статус морального екологічного імперативу принцип коеволюції світу людини і світу природи. Людський вимір в сучасній фізиці і космології відображено у активній розробці та освоєнні антропного принципу, концепції глобальної еволюції і т.п.

Не тільки когнітивні потреби, а й інші людські потреби і мотиви також грають свою роль у розвитку науки. А. Ейнштейн дуже образно сказав про моральні мотиви і «духовних силах», провідних людей до наукової діяльності: «науки Храм - будова складному. Різні перебувають у ньому люди і привели їх туди духовні сили. Деякі займаються наукою з гордим почуттям своєї інтелектуальної переваги, для

них наука є тим підходящим спортом, який повинен їм дати повноту життя і задоволення честолюбства. Можна знайти в храмі і інших: вони приносять сюди в жертву продукти свого мозку тільки в утилітарних цілях. Якби посланий Богом ангел прийшов і вигнав із храму всіх людей, що належать до цих двох категорій, то храм катастрофічно б спорожнів, але в ньому все-таки залишилися б ще люди як минулого, так і нашого часу ». Він відзначав, що в науці важливі не тільки плоди творчості вченого, інтелектуальні його досягнення, але і його моральні якості - моральна сила, людська велич, чистота помислів, вимогливість до себе, обєктивність, непідкупність суджень, відданість справі, сила характеру, наполегливість у виконанні роботи при самих неймовірних труднощах і т.п.