Головна Філософія права Філософсько-правова думка стародавнього сходу Загальна характеристика умов зародження і розвитку філософсько-правових ідей Стародавнього Сходу

Загальна характеристика умов зародження і розвитку філософсько-правових ідей Стародавнього Сходу

Локальні цивілізації землеробського типу, що склалися на Сході, є найдавнішими на Землю. Поняття «Стародавній Схід» охоплює грандіозний часовий проміжок загальнолюдської історії від середини IVтисячелетія до н. е.. (утворення державності в Єгипті і Месопотамії) до IIIстолетія до н.е. (падіння ханьських Династія у Китаї). Прийнято також вважати, що кінець стародавньої історії в Індії збігається з арабським вторгненням на півострів Індостан у 710 році.

Стародавній Схід представляє собою складний і багатоплановий тип цивілізації, в якому, проте, у контексті-лософско фі-правової проблематики можна виділити наступні характерні загальні ознаки, що визначають специфіку його духовнойкультури:

-Економічним підставою є меліоративний землеробство, при це земля і вода знаходяться у власності держави;

-Державна влада будується на принципах централізації з розвиненою бюрократією;

-Абсолютну владу держави представляє правитель (цар, імператор);

-Населення перебуває в цілковитій залежності від держави;

-большінствонаселеніяпрожівает вболееіліменее замкнутих і розрізнених сільських громадах;

-Людина об'єктивно ні, ні суб'єктивно не виділяє себе з природи і суспільства.

З чотирьох основних вогнищ стародавніх східних цивілізацій (Єгипет, Межиріччя, Індія і Китай) для історії розвитку філософсько-правової думки особливий інтерес становлять два останніх.

Формування філософсько-правової думки в Стародавній Індії Древньому Китаї пов'язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли з'являється приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ суспільства - родів, племен, общин - на різні соціальні групи, виникають стани, різноманітні соціальні верстви, утворюються держави. Становлення і розвиток філософсько-правових ідей у всіх стародавніх народів сходить до міфологічним витоків і базується на міфологічних уявленнях про місце людини у світі. Перехід від первісного общинного ладу до ранньокласового суспільства і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався дедалі поглиблюються процесами соціального поділу населення, посиленням соціально-політичних та економічних протиріч, загостренням протиріч між різними верствами суспільства - родовий знаттю і зубожілим общинниками, багатими і бідними, вільними і рабами.

Стародавні джерела свідчать, що наявні спроби філософського підходу до правової проблематики в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї (а також у Єгипті, Вавилоні, Греції, Персії та інших країнах) мали загальний релігійно-міфологічний характер. У священних книгах древніх індусів усі події зображуються як вияв світового порядку, дотримання якого вважалося правильним та свідчило про виконання обов'язків кожною людиною.

Для давньоіндійського міфологічного світогляду характерне поєднання міфологічних божеств із цілком раціонально розуміється Єдиним.У Стародавньому Китаї ж міфологічне уявлення серйозно потіснила сувора ритуалістиці ( «китайські церемонії»). Однак наявність розвиненої, пронизаній філософським духом міфології все ж таки не досить для генезису як філософії взагалі, так і філософсько-правових концепцій зокрема. Філософія стає філософією, лише виробивши свій, як відмінний від міфу, так і від науки спосіб осмислення дійсності. Аналіз фундаментальних праць більшості дослідників древніх цивілізацій дає підстави вважати, що філософсько-правова думка в Стародавньому Сході починається як коментар: в Китаї - до «І-Цзин» (Канон змін); в Індії - до Вед (Упанішади). Невизначені, розпливчасті стародавні тексти і гімни містили можливість поліваріантності і багатозначності тлумачення. Саме коментар виступав

в Індії та Китаї первинним філософським способом осмислення дійсності (в тому числі і соціальною) і стимулював формування оригінального філософського мови.

Крім того, у Древньому світі з розкладом і розпадом общинно-племінних відносин, загостренням суперечностей між племенами, пологами, виникненням міжплемінних воєн і т. п., появою власності на знаряддя та засобу виробництва, продукти праці, появою приватного інтересу виникає прагнення окремих осіб наживатися за рахунок інших, розширювати своє багатство. У громадах виникає майнова нерівність - з'являються багаті й бідні, піддаються пригнічення не тільки раби, а й менш заможні одноплемінники. Вже в III-IIтисячелетіях до н. е.. населення Стародавнього світу ділилося на заможних і бідних, що експлуатуються рабів і власників рабів, знати і т.п. Хлібороби, скотарі й інші верстви населення чинять опір майновому гноблення, захоплення земель знаттю; раби прагнуть повернути собі свободу і не хочуть працювати на рабовласників. Накопичення вождями племен багатства дає їм можливість брати собі на службу вартових і загони воїнів, із зростанням армії яких посилюється і влада вождя, який, у свою чергу, стає повновладним повелителем племені й сам вирішує всі справи. Вожді з часом стають царями.

Саме в країнах Сходу, де складалися великі теократичні монархії, і формуються перші філософсько-правові погляди. Особливість розвитку країн Сходу, коли держава ставала власником землі, рабів і т. п., накладає свій відбиток і на становлення політичних вчень про державу, які ставили собі за мету обгрунтувати деспотизм і всевладдя монарха. Однак хоча монархи і ставали власниками усіх країв, все ж значна частина цих земель постійно перебувала у володінні землеробських громад і оброблялась вільними хліборобами. Висування з землеробів більш заможних, знатних вело до розшарування серед вільних хліборобів, що пояснюється поширенням рабства і встановлюваних царями порядків. На Сході, на відміну від існуючого пізніше в країнах Середземномор'я рабства, існувало колективне володіння рабами, храмами, державою, а цар вважався намісником Бога на землі та здійснював його владу. Ось чому типовою рисою вчень про право і державу виступає принцип пасивної покори, зумовлює не лише соціальними умовами, але й масштабами природних явищ (щорічні річкові розливи і повені, тропічні грози і т. п.): люди, безсилі перед природою, шукали захисту в знатних людей.