Берклі

Джордж Берклі народився в Ірландії в 1685 р. Він був вихідцем з родини англійських переселенців. У 1700 р. він вступив у Трініті-коледж в Дубліні, де зазнав впливу ідей Дж. Локка і зненавидів схоластику. У 1707 р. почав викладати в тому ж коледжі. 1707 можна вважати і початком його філософської діяльності. Берклі робить численні (близько 900 фрагментів) чорнові начерки, згодом опубліковані під назвою «Філософські нотатки». У цих начерках Беркли, зокрема, розробляє теорію існування, викладену в «Трактаті про принципи людського знання» - найвідомішою роботі Берклі (1710). За рік до «Трактату» він опублікував ще один впливовий праця - «Досвід нової теорії зору». У цьому творі Берклі висуває парадоксальний на перший погляд теза - істота, позбавлене дотику, не могло б судити про реальні властивості простору. Дотик виступає, за Берклі, вчителем зору. З «Досвіду» складалося враження, що саме дотик виводить людину за межі сфери його субєктивних відчуттів. У «Трактаті» Берклі, однак, субектівізіровал і дотик. На основі цієї роботи багато судили про Берклі як про філософа соліпсістского толку. Насправді він, однак, допускав не тільки власне існування, але й існування інших духів, у тому числі Бога. Він прояснив свою позицію в «Трьох розмовах між Гіласом і Філону сом» (1713). Уточнюючий характер мав і невеликий латинський конкурсний трактат «Про рух» (1721). Берклі задумував продовжити публікацію «Трактату про принципи людського знання», і вже написав другу частину (на етичні теми), але загубив її під час однієї з поїздок по Європі.

Філософська діяльність складала лише частину занять Берклі. Ще в 1709 р. він став англіканським священиком, зробивши в подальшому успішну карєру в цій області. Крім того, Берклі часто подорожував. У 1713 р. він побував у Лондоні, де познайомився з Дж. Свіфтом. У 1713-1714 і 1716 - 1720 рр.. він жив у Франції та Італії, а в 1728 р., після повернення до викладацької діяльності в Дубліні, вирушив в місіонерську поїздку до Америки, де збирався відкрити коледж на Бермудських островах. Берклі влаштувався в Ньюпорті (Род-Айленд), а через труднощі з фінансуванням у 1732 р. повернувся на батьківщину, де незабаром отримав єпископський сан в Клойне. Під час перебування в Америці він написав роботу «Алкифрона, або Дрібний філософ», спрямовану проти «вільнодумних» і опубліковану в 1732 р. Берклі вступав у полеміку і з інших питань, зокрема, відстоюючи свої натурфілософські та математичні погляди. У 1744 р. в Клойне Берклі пише і публікує трактат «Сейріс», головною метою якого була реклама медичних чудодійних властивостей «Дегтярній настоянки», про яку Берклі дізнався в Америці. Крім міркувань про настоянці (продовжених Берклі в 1752 р. в «Подальших думках про Дегтярній настоянці») в цій роботі міститься чимало філософських ідей, що виявляють значні зміни в загальній атмосфері філософствування Берклі. Якщо в ранніх роботах Берклі аналітічен і демонструє дивовижну логічну винахідливість, то в «Сейрісе» він виявляє широку ерудицію і добропорядну прихильність традиціям. Останні півроку життя Берклі провів з родиною у Оксфорді, куди він переїхав, щоб спостерігати за навчанням сина. Берклі помер у 1753 р.