Французьке "просвіта"

XVIII сторіччя по праву називають століттям Просвітництва. Ідеї просвітителів набули поширення в багатьох європейських країнах, а також на північно-американському континенті. Але вперше оформилася і знайшла своє класичне вираження філософія просвітителів у Франції. За справедливим зауваженням сучасного дослідника, «Франція була« вітриною »європейського Просвітництва» (9: 9). Для філософії французького Просвітництва в цілому характерний натуралізм (прагнення пояснювати природу, виходячи з неї самої). У теорії пізнання просвітителі дотримувались сенсуалізму (установка, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття). Крім того, для представників філософії Просвітництва було характерне переконання в тому, що всі знання людства може бути систематизовано і представлено у вигляді єдиного короткого енциклопедичного зводу (знаменита «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» була видана в 1751 - 1780 рр.. ). Для просвітницької ідеології було типово негативне ставлення до існуючих релігій (хоча й не

всі просвітники були атеїстами). Просвітителі, які прагнули спиратися на «здоровий глузд», своєю важливим завданням оголошували боротьбу із забобонами (у тому числі релігійними) і невіглаством. Представники французької освіти негативно характеризували наявну соціальну дійсність (критика феодально-абсолютистського ладу представлена в їхніх роботах як критика «деспотизму»). Поліпшення громадського життя більшість просвітителів повязувало з реформами мудрого монарха (хоча деякими покладалися надії і на соціальну революцію). Мислителі епохи Просвітництва (значна частина) дотримувалися теорії суспільного договору. Нарешті, саме в епоху Просвітництва особливої популярності набуває ідея невідчужуваних прав людини. Найбільшими представниками французького Просвітництва були Вольтер, Руссо, Монтескє, Кондільяк, Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах.