Продуктивні сили суспільства

Як вже говорилося, соціально-економічні, або виробничі відносини, суть відносини обєктивні і в цьому сенсі матеріальні. Вони не тільки не залежать від свідомості і волі людей, але, навпаки, визначають їх свідомість і волю. І природно виникає питання про те, від чого ж вони залежать, який той фактор, що визначає природу цих відносин? Чому в ту чи іншу епоху існує саме той, а не іншій суспільно-економічний устрій і чому одні системи соціально-економічних відносин, а тим самим і способи виробництва змінюються у світовій історії іншими.

Як уже зазначалося, відносини розподілу і обміну, які у своїй суті являють собою відносини власності, утворюють внутрішню структуру виробництва, суспільну форму, в якій протікає процес власне виробництва. Власне виробництво є процес створення суспільного продукту певними силами, які прийнято називати продуктивними силами суспільства. Ці сили - люди, озброєні засобами праці і вміють привести їх у рух. Суспільне виробництво є функціонування продуктивних сил суспільства, завжди те, що відбувається в історично визначеній суспільній формі. Функціонування продуктивних сил складає зміст суспільного виробництва, система соціально-економічних відносин представляє собою форму, в яку прибраний це зміст. І, як скрізь у світі, зміст визначає форму.

Продуктивні сили суспільства можуть бути більшими або меншими. Вони можуть рости, а можуть і зменшуватися. Це дає підстави ввести поняття рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Саме рівень розвитку продуктивних сил суспільства - головний чинник, що визначає тип існуючих у суспільстві соціально-економічних відносин. Інший чинник - внутрішня структура продуктивних сил. Рівень розвитку продуктивних сил того чи іншого соціоісторіческого організму вимірюється обсягом створеного в ньому суспільного продукту в розрахунку на душу населення. Цей показник можна позначити як продуктивність суспільного виробництва.

Продуктивність суспільного виробництва, зрозуміло, залежить від застосовуваної у виробництві техніки і від інших виникли в процесі розвитку суспільства факторів. Але не тільки від них. Вона залежить також і від тих природних умов, в яких відбувається процес суспільного виробництва. Коли люди займаються збиранням, полюванням і рибальством, то кількість добувається ними продукту визначається не тільки технікою і часом, що витрачається на роботу, а й тим, наскільки багаті природні ресурси. При одному і тому ж рівні техніки, але в різних природних умовах продуктивність суспільного виробництва може бути різною.

Природні ресурси можуть використовуватися не тільки в якості предметів праці. Земля, наприклад, у землеробстві виступає не тільки як предмет праці, а й як засіб праці. Тим самим вона стає елементом продуктивних сил. Перетворення землі на засіб праці та її включення до складу продуктивних сил було результатом історичного розвитку. Використання землі як засобу праці, безперечно, є показник розвитку продуктивних сил.

Але природна родючість землі - дар природи. А від цього дару в значній мірі залежить продуктивність землеробського виробництва. При одній і тій же сільськогосподарської техніки, одних і тих самих системах землеробства, при однаковій кількості часу, що витрачається на працю, продуктивність суспільного виробництва в суспільстві з родючим грунтом може бути набагато вище, ніж у суспільстві, де природні умови гірше. Але справа не тільки в природному родючість землі. В одних регіонах грунт обробляється легко, в інших це вимагає великих зусиль і значно більше часу. Продуктивність суспільного виробництва залежить і від клімату. Існують такі регіони (тропіки та субтропіки), в яких землеробські роботи можливі цілий рік, де протягом цього періоду часу збирається два, а то й три врожаї. В інших же регіонах (помірний пояс) землеробська активність обмежена певним сезоном: там більше одного врожаю в рік отримати неможливо.

Тому настійно необхідно розрізняти в продуктивності суспільного виробництва дві основні складові. Одна з них - результат соціального, історичного розвитку. Інша - дар природи. Першу будемо називати суспільної (або соціального) продуктивністю, друга - природною продуктивністю, а їх нерозривна єдність - сумарною продуктивністю суспільного виробництва. Відповідно необхідно розрізняти соціальний рівень розвитку продуктивних сил і сумарний рівень, або стан, продуктивних сил.

Для докапіталістичних товариств характерний більший або менший розрив між соціальним рівнем розвитку продуктивних сил та їх сумарним рівнем (станом). З переходом до індустріального суспільства цей розрив скорочується і може навіть зовсім зникнути. У такому випадку можна говорити просто про рівень розвитку продуктивних сил без будь-яких уточнень.

У основоположників історичного матеріалізму є висловлювання, які дають підстави вважати, що вони наближалися до розрізнення природного і соціального рівнів розвитку продуктивних сил, але скільки-небудь чітких формулювань з цього приводу у них немає. І це зрозуміло - основоположники даного підходу перш за все виходили з реалій класичного капіталістичного суспільства.

Коли говорять про прогрес продуктивних сил суспільства, то мова, зрозуміло, йде про зростання соціальної продуктивності виробництва. Впадає в очі, що соціальна продуктивність суспільного виробництва може бути підвищена за рахунок зростання продуктивності праці. У свою чергу зростання продуктивності праці може бути забезпечений шляхом придбання працівниками більшого досвіду і кваліфікації, підвищенням інтенсивності їхньої праці, впровадженням більш досконалих способів використання техніки, удосконалення організації праці. Але всі ці прийоми рано чи пізно вичерпують свої можливості.

Єдиний шлях, який може забезпечити безмежний зростання продуктивності праці, - прогрес техніки. Саме в цьому напрямку і йшло в основному розвиток виробництва з моменту зародження капіталізму. Такий спосіб збільшення продуктивності суспільного виробництва довгий час розглядався як єдино можливий. З цим повязано ототожнення еволюції продуктивних сил суспільства з прогресом техніки і відповідно рівня розвитку продуктивних зі ступенем розвитку техніки.

Таке ототожнення знаходимо і в основоположників матеріалістичного розуміння історії. "Купуючи нові продуктивні сили, - писав К. Маркс, - люди змінюють свій спосіб виробництва, а зі зміною способу виробництва, способу забезпечення свого життя, - вони змінюють всі свої суспільні відносини. Ручна млин дає нам суспільство з сюзереном на чолі, паровий млин - суспільство з промисловим капіталістом ". "Знаряддя дикуна, - вторив йому Ф. Енгельс, - обумовлюють його суспільство абсолютно в тій же мірі, як новітні знаряддя - капіталістичне суспільство".

Безсумнівно, якість людини як продуктивної сили в значній мірі залежить від використовуваної ним техніки. Але не тільки від неї. Соціальний рівень розвитку продуктивних сил ніколи не зводиться до технічного. Існують і інші, крім техніки, соціальні чинники, від яких залежить ступінь здатності людини до створення суспільного продукту.

І найважливішим серед них є існуюча система соціально-економічних відносин. При одній і тій же технічної озброєності, але при різних соціально-економічних відносинах люди можуть створювати далеко не однакова кількість суспільного продукту. Не тільки продуктивні сили впливають на виробничі відносини, а виробничі відносини - на продуктивні сили. Цей та інші нетехнічних фактори можна обєднати під загальною назвою соціально-гуманітарного чинника. Таким чином, у соціальній продуктивності суспільного виробництва теж потрібно розрізняти дві складові: технічну і соціально-гуманітарну.

До речі сказати, нерідко існує спрощений погляд і на техніку виробництва. Її нерідко зводять до гармат і машинам. Але до

техніці в більш широкому розумінні належать і системи землеробства, і кошти сільської праці, наприклад, кінська упряж і т.п. Технічний рівень розвитку продуктивних сил характеризується не тільки гарматної (гарматно-машинної) технікою, а й неорудійной технікою. Можна навести приклад величезного значення неорудійной техніки. У Стародавньому Римі пара коней могла тягнути вантаж, який не перевищував 500 кг, в середньовічній Європі така ж пара тягнула вантаж до 2500 кг, тобто в 5 разів більше. Це було наслідком запровадження у VIII ст. н.е. нової, запозиченої у кочівників євразійських степів кінської упряжі. В результаті стало можливим використовувати в землеробстві замість биків коней, що сприяло значному підйому цієї галузі громадського господарства.

У силу того, що якість людини як продуктивної сили залежить не тільки від техніки, а й від інших соціальних факторів, крім технічного (технологічного) способу підвищення продуктивності суспільного виробництва існують й інші. Один з них полягає у підвищенні продуктивності суспільного виробництва за рахунок збільшення тривалості робочого часу. Це - темпоральний (від лат. Tempus - час) спосіб підвищення продуктивності суспільного виробництва. Інший - демографічний. Він полягає в підвищенні частки працівників у складі людей, що утворюють соціоісторіческій організм. І без їх урахування зовсім неможливо зрозуміти зміну способів виробництва у всесвітній історії.

Прогрес продуктивних сил лежить в основі розвитку виробництва, а тим самим і суспільства. Тому одним з найважливіших проблем є питання про джерело розвитку продуктивних сил. Іноді його шукають за межами виробництва - в особливостях географічного середовища, в зростанні населення і т.п. Насправді джерело розвитку продуктивних сил перебуває в самому виробництві. Стимул розвитку продуктивних сил укладений в існуючих соціально-економічних (виробничих) відносинах.

Це особливо наочно видно на прикладі капіталістичного способу виробництва. Тут джерело розвитку продуктивних сил абсолютно ясне: прагнення капіталіста отримати максимально можливий прибуток. Капіталістичне виробництва є виробництво заради прибутку. І прагнення до лікування додаткової вартості випливає зовсім не з якоїсь вічної природи людини. Воно породжується існуючою системою економічних відносин. По суті це показали економісти ще до Маркса. Останній лише глибоко розробив і обгрунтував цей погляд. Коли були створені теорії інших, крім капіталістичної, економік, стало ясним, що соціально-економічні відносини є джерелом розвитку продуктивних сил на всіх стадіях історичної еволюції людства.

Таким чином, на всіх стадіях розвитку людського суспільства існував один і в той же час різні джерела розвитку продуктивних сил. Одне джерело, бо при всіх способах виробництва стимулом розвитку продуктивних сил була соціально-економічні відносини, і різні джерела, бо різних способів виробництва були притаманні якісно відмінні системи соціально-економічних відносин. На всіх етапах розвитку людської економіки єдиними стимулами розвитку продуктивних сил були виробничі відносини, але так як ці відносини на різних етапах були різними, то відповідно і стимули розвитку продуктивних сил були неоднаковими.

Але на всіх етапах розвитку, крім, як стверджують деякі дослідники, капіталістичну стадію, соціально-економічні відносини рано чи пізно переставали стимулювати розвиток продуктивних сил, більш того, ставали перешкодою для їх подальшого прогресу або навіть вели до їх деградації та руйнування. Тоді виникала нагальна потреба в заміні старих, що вичерпали свою змогу соціально-економічних відносин новими. Виникнення нових соціально-економічних відносин робило можливим подальше ривок у розвитку продуктивних сил людства.