Головна Філософія науки Онтологічні проблеми сучасної науки Редукціонізм. Ефективність та обмеженість редукціоністскіх програм в науці
західноукраїнські землі у складі австрійської імперії в першій половині 19 ст

Редукціонізм. Ефективність та обмеженість редукціоністскіх програм в науці

У класичній науці панувало уявлення про можливості відомостей ня всього різноманіття світу до єдиного фундаментального структурному рівню - до елементарних сутностей, опису і пояснення якісної визначеності складних матеріальних утворень як результату різних поєднання цих елементарних сутностей. Така методологічна позиція отримала назву редукціонізм.

Процес редукції як методологічний прийом вирішення певної наукової проблеми є невідємною частиною наукового пізнання, поряд з ідеалізацією, моделюванням і т.п. Наприклад, при розшифровці генетичного коду ряд біологічних закономірностей був зведений до більш простих правил кодування і законам хімічних взаємодій. Планетарна модель атома дозволила вивести безліч хімічних властивостей елементів із таких фундаментальних показників, що заряд ядра і розподілу електронів по орбітах. Але в тих випадках, коли редукція абсолютизується, коли передбачається, що все різноманіття світу можна повністю звести до певних елементарних рівнів, цей прийом стає основою механіцизму (у різних його різновидах - фізикалізму, біологізму, соціал-дарвінізму і т.п.). Так, наприклад, мрією Т. Гоббса було звести всі науки до фізики, а Ф. Бекон називав фізику «матірю наук».

У XX столітті ці мрії втілилися в методологічної концепції «єдиної науки», яка виникла б на базі фізики (Р. Карнапом та ін.) У статті з промовистою назвою «фізикалістськи мова як універсальна мова науки» (1931 р.) Карнапом характеризує фізикалізму як вимога адекватного перекладу пропозицій всіх наук, що містять опис усіх предметів у термінах спостереження, на пропозиції, що складаються виключно з термінів, які вживаються у фізиці. Можливість такого перекладу він розглядав як критерій їх наукової осмисленості. Такий підхід він пробував провести відносно всіх наук без винятку, в тому числі й психології, соціології.

Неопозітівісти (Шлік, Карнапом, Франк, Рейхенбах, Нейрат та ін) бачили в мові емпірично верифіковані висловлювань про фізичні обєкти й у мові математичної фізики прототип ідеального кошти міждисциплінарного спілкування. Вони розглядали істинність будь-якого положення будь-якої науки в залежності від можливості його перекладу на мову фізики. За словами Гемпеля, всі галузі науки, в принципі, однієї і тієї ж природи, вони-галузі єдиної науки, фізики. Цю ж думку висловлює і Д. Армстронг у 1968 р.: єдиною обєктивною реальністю є фізична реальність, отже, будь-які властивості людини і будь-якого обєкта взагалі можуть бути зредуковані до виключно фізичними властивостями.

У другій половині XX ст. наголошується розчарування програмою фізика-лізм, відхід від принципу радикального редукционізма. Однією з причин кризи фізикалізму і редукционізма було усвідомлення неможливості побудувати «всемогутні» формальні структури (теорема Геделя про неповноту) 192.

Фізикалізму у вирішенні проблеми єдності наукового знання сам по собі не досяг мети, але він, тим не менше, стимулював інтерес до створення нових знакових систем у науці, до конструювання штучних формалізованих мов, а тим самим створення необхідних передумов для появи кібернетики, компютерної логіки, Когнітологія і т.п. Разом з тим проблема ставлення фізичного знання до інших видів наукового знання залишається досить актуальною. Слід зазначити, що саме по собі застосування законів і методів фізики (фундаментальної науки) для вивчення обєктів інших структурних рівнів організації світу ще не веде автоматично до редукціонізм. Такі тенденції дуже плідні, якщо вони не збільшуються принципами механістичного світогляду.

виды избирательной системы